І сонце гріє, і трава зеленіє, та чогось не вистачає. Умови хороші, але це не дім. Рідний дім… З яким так багато пов‘язано подій та спогадів. В якому лишилася кумедна, але така зручна чашка, ні разу не використаний набір склянок, та щойно куплений плед. На підлозі покинули не прибитою полицю, на сушарці – одяг, випрати який встигли, а зібрати і розкласти по місцях – ні. Війна змусила багатьох людей полишити домівки, прихопивши лише ті речі, які помістилися в рюкзак. Комусь пощастило менше – з-під руїн ледь вдалося вибратися самому. Про речі тоді ніхто і не думав.
Що ми відчуваємо?
Спочатку все відчувається мов уві сні: «Це відбувається не зі мною». Далі приходить усвідомлення реальності. А згодом – розуміння того, що й в нових умовах потрібно щось робити, лише що?
Оговтавшись і потрапивши в більш-менш безпечне середовище, кожна людина починає сумувати. Туга за домом здушує горло та болить у грудях, породжує злість та ненависть.
Звичайно, емоційний стан вимушеного переселенця чи емігранта залежить ще й від:
- оточення та наявності друзів, родичів і знайомих поруч;
- економічного стану;
- можливості працювати та заробляти;
- вміння швидко адаптовуватися та пристосовуватися.
В когось є надія повернутися в рідний дім згодом, а комусь вже нема куди, на жаль. Але життя продовжується і потрібно вчитися жити по-новому.
Як пережити тугу за домом
Вимушений переїзд – це травматичний досвід, який з одного боку передбачає переживання втрати, з другого – необхідність пристосування до інших умов та середовища. Людина ніби балансує між цими станами. Сфокусуватися на чомусь одному неймовірно важко через потік емоцій та почуттів.
Що допоможе пережити тугу за домом:
- прийняття реальності, адже змінити наразі нічого неможливо;
- спроби розвʼязати проблеми, повʼязані із втратою житла;
- розмова про наболіле з тим, кому довіряєш;
- прояв емоцій – не намагайтеся ховати їх у найдальшому кутику душі.
Емоцій ніколи не буває багато. Просто виділіть час для їх прояву. Плачте, пишіть про них в своєму щоденнику, малюйте (навіть якщо це не малюнки, а суцільні штрихування чи кола), робіть все те, що допомагає саме вам.
Якщо ви відчуваєте злість, спробуйте зрозуміти, що саме викликає її і що ви робите з цією емоцією, на кого спрямовуєте. Поміркуйте, як можете цьому зарадити. Коли вам вдасться визнати злість, спробуйте спрямувати її в активну дію, наприклад, спорт.
Читайте також: Сумувати – нормально: як допомогти дитині навчитися переживати сум
Як адаптуватися
Втрата дому – повернення на «СТАРТ». Починати все з початку надзвичайно важко. Це часто викликає смуток та втрату мотивації. Щоб вибратися з цього океану відчаю та безсилля, відновити свої ресурси, важливо відчути хоч якийсь ґрунт під ногами. В цьому допоможе:
- облаштування звичного побуту;
- наявність роботи або будь-якої іншої діяльності;
- нові знайомства, які сприятимуть адаптації у новому середовищі та розумінню звичаїв й правила цієї місцини;
- пошук комфортнішого житла.
Втрата дому, з будь-яких причин, – травматичний досвід і кожен переживає його по-різному. Війна безжалісна і не обирає жертв за віком, соціальним статусом чи іншими відмінностями. Не варто шукати причину в собі. Краще спробувати віднайти сили, щоб жити далі. Втрата – це пустота, яку не можна заповнювати тугою чи злістю. Спробуйте у новому житлі створити «стару» атмосферу, звичну для вас. Адже домівка – це не адреса, а частинка життя. Вашого життя. Тож навіть у новому місці, де, можливо, все незнайоме і непривабливе, спробуйте відшукати елементи, що нагадують про рідний дім: маленька картинка, запах улюбленої кави, плед чи така сама незграбна улюблена чашка. Будь-що, що зробить вас щасливішим і ближчим до рідної оселі.
