Українці вимушені платити за медичну допомогу з власної кишені, не дивлячись на 49 статтю Конституції. Проблему перекачування грошей з гаманця пацієнта в гаманець лікаря у більшості розвинених країн вирішують шляхом медичного страхування.
У Міністерстві охорони здоров’я вважають, що якщо впровадити систему обов’язкового страхування, то грошові потоки зміняться і це значно збільшить фінансування медицини в цілому. “Зараз держава фінансує приміщення лікарні і саме ліжко-місце, – говорить Олексій Мірошниченко, глава Спільного представницького органу сторони працедавця на національному рівні. – Вона не фінансує гідну зарплату лікаря, вона не фінансує необхідну кількість медикаментів в лікарні, і вона не фінансує необхідне устаткування для діагностики. Ми повинні цю систему перевернути і фінансувати пацієнта, а через пацієнта фінансувати роботу лікаря, купівлю медикаментів і діагностику”.
Не винаходитимемо велосипед
Передбається, що державне фінансування все одно залишиться, але з бюджету лікарні і поліклініки отримуватимуть кошти на послуги ЖКГ, капітальні ремонти, харчування пацієнтів і інше. Як і сьогодні, коли державі це обходитися в 3,4% від ВВП. До речі, в Європі цей показник на рівні 10%. На витрати за роботу лікарів, медикаменти і діагностику з держбюджету засоби брати не будуть. Їх покриватиме страховий поліс.
Саме таким чином працює обов’язкове медичне страхування в країнах Європи. Таким чином, в Німеччині працівники з рівнем зарплати менше 44 тис. євро в рік повинні відраховувати медичним касам 12-16% від своїх прибутків. Натомість отримують повний комплекс медичних послуг. Лікарня виставляє рахунок страхової компанії, яка його оплачує. Німці з вищим рівнем доходу мають право вибирати між часткою і державним страхуванням.
При цьому правила надання медичних послуг прописані так, що лікарня зацікавлена якісно і швидко лікувати застраховану людину. Адже скільки засобів медична установа може витратити на лікування в кожному окремому страховому випадку – регламентовано державою. Чиновники щороку складають своєрідний прайс-лист на медичні послуги. А лікарні не мають права перевищувати ці розцінки. Не вклалися до бюджету – продовжують лікувати за свій рахунок.
“Ця система себе виправдала упродовж десятків років, – говорить Василь Костриця, Національний координатор Міжнародного бюро праці в Україні. – Хотів би нагадати, що в Німеччині перші кроки медичного страхування були зроблені ще в 1883 році, з організації медичних кас. Коли ми створювали в Україні концепцію реформування соціального забезпечення, ми брали за основу якраз модель німецьку, у тому числі медичні каси”.
Тому варто чекати, що українське обов’язкове медичне страхування заробить за німецькою моделлю. Але не відразу. У відмінності від Німеччини, спочатку в Україні за страховку платитиме працедавець. Фахівці підрахували, що це збільшить навантаження на фонд оплати праці на 4-12% (залежно від того, який розмір буде прийнятий). А для того, щоб працедавець не ухилявся від офіційного оформлення трудових стосунків з працівником, пропонується зняти з нього норму, яка існує сьогодні, – оплату лікарняного за перші 5 днів. І це тільки крапля в морі.
Міняти щось потрібно. А що?
“Сьогодні надзвичайно складно ввести медичне страхування в умовах роботи нашої системи охорони здоров’я, – говорить Віктор Лисак, перший заступник міністра охорони здоров’я. – Чому? Тому що нашу систему треба гарненько “причесати”, усе що не потрібне, що є баластом в системі, повинно відійти”.
Що саме треба “причесати” в системі охорону здоров’я, чиновники досі не визначилися. На думку працедавців, для введення системи обов’язкового медичного страхування уряд і парламент повинні чітко визначати, в якому співвідношенні повинні платити за страховку працедавець і працівник. Поки що це не відомо. Але платити 12% працедавці не хочуть, власне кажучи, вони не готові платити навіть 3%. Говорять, що це багато. А ще, на думку експертів, треба, як і в Німеччині, розробити свій прайс на медичні послуги і встановити жорсткі ціни на ліки.
“Держава повинна чітко сказати, скільки і де повинні знаходитися лікарні, треба ввести обов’язковий стандарт – за скільки часу людина повинна потрапити в цю лікарню, – говорить Олексій Мирошниченко. – Мають бути нормальні сучасні медичні центри, з майданчиками для санітарної авіації. Є стандарти лікування кожної хвороби, необхідно прийняти, оцінити і впроваджувати їх, як на ліки, так і на послуги”.
Планується, що в Україні існуватиме єдиний вид медичного страхування – обов’язковий. Але, як показує європейський досвід, такого бути не може. Адже з 20 млн. працюючих українців, тільки 11 млн. мають офіційні трудові стосунки з працедавцем. Тобто, людина з неофіційними прибутками буде вимушена платити за медичні послуги з власного гаманця або купувати страховий поліс за програмою добровільного медстрахования, якій сьогодні в Україні користуються близько 5% працюючого населення.
“Класичний варіант програми медичного страхування передбачає чотири стандартні види допомоги – амбулаторну поліклінічну, стаціонар, невідкладну і швидку, а також стоматологічну допомогу, – говорить Катерина Джевага, експерт страхової групи. – Стандартний поліс добровільного медичного страхування, якщо це мінімальна програма економ з обслуговуванням в державних і відомчих закладах коштує 2-3 тис. грн. В рік. Це середня ціна. Але усе залежить від кількості застрахованих клієнтів. Ціна полісу може бути і нижче, якщо, наприклад, страхується велике підприємство або завод”.
Поки що Україні обов’язкове медичне страхування “не загрожує”, адже як повідомляють в МОЗ, його зможуть впровадити в Україні не раніше 2013-2015 року.
за мат. Украинский Бизнес Ресурс
