Редька посівна ( Raphanus sativus L. ) – городня овочева дворічна культура. Підвид – чорна. Корені товсті , чорні. Належить до родини хрестоцвітих. Походить з берегів Середземного моря.
Серед багатьох овочів редька займає своє чільне місце, оскільки, як вважають Зубицькі, вона ”не дружить” з нітратами. На городах, де їх використовують, коренеплід виростає малим і розтрісканим.
Культура – одна з найдавніших. Її вирощували в Древньому Єгипті, Вавилоні, Китаї. У Київській Русі редька користувалася великою популярністю і як овочева, і як лікарська рослина. Сьогодні дуже цінують редьку в Японії. На жаль, вона не дуже часта гостя на нашому столі. А салати з редькою – це завжди смачно!
Як заготовляти та зберігати чорну редьку
З лікувальною метою використовують коренеплоди, які викопують при повному достиганні і зберігають як іншу городину.
Хімічний склад
Коренеплоди редьки багаті на мінеральні речовини. Вони містять солі калію, кальцію, заліза, магнію , фосфору, йод, бром, а також інші біологічно активні сполуки: лізоцим, аскорбінову кислоту, тіамін, рибофлавін та глікозиди, які мають фітонцидні властивості і обумовлюють своєрідний смак редьки. У редьці також виявлено ефірні олії, сірку, ретинол.
Застосування редьки чорної
Редька проявляє жовчогінну, бактерицидну та відхаркувальну дію. Наявні у ній ефірні олії збуджують апетит і стимулюють виділення шлункового соку та жовчі.
Сік редьки бактерицидно діє на патогенні гриби, віруси та бактерії, тому допомагає позбутись грибкових захворювань та очищає повітря. Редька значно поліпшує обмін речовин, запобігає атеросклерозові.
Застосовують при подагрі, нирковокам’яній хворобі, як сечогінний засіб. Редьку з медом вживають при коклюші, бронхіті, катарі верхніх дихальних шляхів. Терту редьку використовують для натирання при поліартриті, подагрі, міжреберній невралгії, радикуліті, міозиті.
Застереження
Редька протипоказана при гострих запальних процесах у шлунку, кишечнику, печінці, нирках, а також хворим на серце.
